Від початку повномасштабного наступу росії на Україну минуло вже майже два місяці. Внаслідок нападу сотні тисяч українців, переважно зі сходу нашої держави, стали переселенцями. Частина з них прямує до віддалених від лінії фронту західних областей, зокрема і на Тернопільщину.
Так, як пише Вільне життя, місто Чортків стало тимчасовим прихистком для майже двох тисяч вимушених переселенців. Дехто з них намагається активно долучатися до життя громади і допомагати, чим може. Марина Парня із Сумщини долучилася до толоки, щоб віддячити Чорткову за гостинність. Жінка розповіли, що їй довелося пережити з початком війни в Україні.
***
Першого дня війни у місто Ромни Сумської області заїхала колона російської військової техніки. Відзначимо, через цей населений пункт пролягає автошлях Н-07 державного значення, що з’єднує Київ, Бровари, Суми.
«Ми просто займалися своїми справами, стоїмо на вулиці і бачимо, як проїжджають колони танків з російськими прапорами, — пригадує Марина Парня. — Люди були настільки шоковані побаченим, що навіть не ховалися. Спочатку було відносно тихо. Місто не обстрілювали з ракет, вулицями ходили російські військові з автоматами. Ми з донькою ховалися у ванній. Було страшно, проте в нас принаймні не чіпали людей, як це було в Бучі та інших містах. Військові обстрілювали магазини і грабували їх, заходили на ферми за якоюсь живністю».
Марина розповідає, що виїхати спочатку було неможливо через російські блокпости. А коли один із шляхів на Київ звільнили, родина відразу поїхала.
«Уже тиждень місто було окуповане, ми чекали, коли зможемо евакуюватися. Особливо страшно стало, коли я зрозуміла, що населення не чинитиме опору ворогові, — каже жінка. — Я відразу прийняла рішення, що не житиму під окупацією росії. Краще починати все спочатку на новому місці, ніж жити під владою окупантів. Валізи у мене були спаковані ще від початку року. Я слухала в новинах, як американські та європейські експерти постійно розповідали, що біля кордонів України спостерігається скупчення ворожих військ, тому готувалася до найгіршого. Прокинувшись одного ранку, я зрозуміла, що треба їхати. Взяла доньку, собаку, двох котів, запакувала в автомобіль найнеобхідніші речі і на свій страх та ризик вирушила».
Спочатку Марина планувала їхати за кордон, проте згодом вирішила залишитись на рідній землі і допомагати Україні.
«У мирному житті я була приватною підприємицею. Ми жили у двокімнатній квартирі, все було налагоджено: і робота, і побут. Але в якийсь момент ти розумієш, що життя важливіше за всі матеріальні речі. Окрім того, я переживала за безпеку дитини, — розповідає жінка. — Сумно було покидати Україну, і я зрозуміла, що мені не потрібні ні Польща, ні Чехія, я хочу залишитися в рідній країні. Моя допомога буде потрібна тут».
Сьомого березня Марина із сім’єю приїхали до Чорткова, а вже наступного дня жінка записалася волонтеркою у гуманітарний штаб, що діє при міській раді.
«Спочатку сортувала одяг для переселенців, потім формувала продуктові набори. Виконувала інші різні доручення штабу. Долучилася до толоки і закладення нового парку в місті, — розповідає Марина Парня. — Загалом я готова допомагати, де тільки це потрібно. Просто хочу бути максимально корисною».
Жінка розповідає, що в Чорткові їй дуже подобається і вона планує залишитися тут жити. «Правду кажучи, додому не хочеться, — коментує Марина. – У Чорткові мені дуже комфортно. Я бачу тут однодумців, бачу, що місцеві люди — справжні патріоти. У Ромнах більшість людей живе за принципом «яка різниця». Їм усе байдуже: і якою буде влада, і як розвиватиметься місто. А в Чорткові люди розуміють, чому мова має значення, вони люблять нашу Україну. Я планую влаштуватися тут на роботу. Піду замітати вулиці, мити посуд. Я не боюся ніякої праці і готова починати все спочатку тут».
