Доки військові боронять країну від ворога, вдома на них чекають кохані. Кожен день дівчат, наречених та дружин воїнів сповнений страхом, тривогою та хвилюваннями за життя чоловіків.
Тернополянка Наталя Попадюк, коханий якої на передовій, організувала групу підтримки для дружин військових. Вона об’єднує жінок різного віку, статусу, конфесійної приналежності та місця проживання. Дівчата щотижня зустрічаються онлайн, щоб поділитися наболілим і радісними новинами, підтримати інших і знайти підтримку для себе.
Сім’я на відстані
Очікувати на коханого з фронту – складне випробування, яке нині проходять тисячі українських жінок. Хтось зіштовхнувся з тривалою розлукою вперше, а дружинам військових, які стали на захист України ще у 2014 році, доводиться долати цей виклик знову. Не випускати телефон із рук, перевіряти сповіщення і чекати на коротке повідомлення від коханого.
Окрім того, після мобілізації чоловіків дружини звалили на свої плечі усі спільні справи. Водночас вони намагаються надавати всіляку підтримку коханим, хоча вона часто потрібна їм самим. На жаль, переживання дружин можуть не до кінця розуміти навіть близькі. Це своєю чергою може підсилювати у жінок відчуття самотності й ізольованості.
Щоб допомогти жінкам і дівчатам, які чекають коханих з війни, сімейна консультантка Наталя Попадюк з Тернополя організувала групу підтримки. Що таке чекати чоловіка з війни, хвилюватися за свою близьку людину, яка на передовій, жінка знає із власного досвіду.
«Вперше мого чоловіка мобілізували у 2015 році. Тоді, щоб у розлуці швидше минав час, я почала активно займатися волонтерством, – пригадує Наталя. – З початком повномасштабного вторгнення росії чоловіка мобілізували знову, а я, вже матір двох дітей, виїхала за кордон.
Саме на чужині у мене виникла ідея створення такої групи підтримки. Там мені було дуже важко через ізоляцію, відчуття самотності та браку спілкування. Хотілося мати середовище, де мої переживання зрозуміють, і відчувала, що дуже важливо мати такі групи підтримки.
Тож повернувшись у квітні 2022-го додому, навчившись жити у нинішніх реаліях, вирішила запустити свій проєкт. Рішення остаточно визріло після розмови зі знайомою, чоловік якої також на передовій».
Безпечне місце
У травні 2022 року Наталія розмістила пост на своїй сторінці у Фейсбуці з ідеєю створення групи підтримки «Ті, які чекають». Виявилося, що такої спільноти дуже бракує дружинам військовим. Жінки активно відгукнулися, тож вже наступного місяця відбулася перша зустріч. Відтоді кохані військових щотижня організовують онлайн-зустрічі, щоб обговорювати наболіле.
«Це не терапевтична і не інформативна група. Це – комунікативна група дружин та дівчат, які чекають коханих з війни, – зауважує Наталя. – І хоча я організовую зустрічі з різними експертами – психологами, терапевтами, священиками чи юристами, разом ми розглядаємо актуальні теми, проте основою спільноти є просто спілкування на умовах «рівний рівному». Ми надаємо допомогу одна одній: ділимося проблемами, розповідаємо, як справляємося і з чим не виходить упоратися. Це наше безпечне місце, де можна побути собою і де тебе ніхто не осудить. Ми маємо також визначений час для молитви, під час якої згадуємо наших чоловіків та наші потреби».
Зараз у групі підтримки 15 жінок з різних міст України та з-за кордону. Окрім онлайн-зустрічей, дружини військових спілкуються у спеціальному чаті, де діляться своїми переживаннями, корисною інформацією.
«Ми не женемося за кількістю, нам важливо приділити достатньо часу проблемі кожної. Окрім того, я допомагаю жінкам у вільний від роботи й виконання домашніх обов’язків час, якого часто бракує», – зізнається Наталя Попадюк.
Раз на квартал жінка організовує також офлайн-зустрічі для учасниць групи, а щоліта – виїзні табори, до яких долучаються дружини військових вже з дітками і навіть ті, хто не є учасницями групи.
«Перевага онлайн-формату в тому, що до зустрічей можуть долучатися жінки з будь-якого міста. Окрім того, паралельно під час зустрічі можна робити інші справи, наприклад, готувати, а також не потрібно витрачати час на дорогу, – каже Наталя. – Однак офлайн-зустрічі також важливі, тому що живого спілкування ніщо не замінить. І дівчата радіють, бо для них «живі» зустрічі – ніби ковток свіжого повітря. Вони мають можливість трохи відволіктися від своїх проблем».
Підтримка одна для одної
Подібні спільноти – рятівне коло для жінок, які вперше стикнулися з розлукою на такий тривалий період. Тому, каже Наталя, важливо їх робити тепер, а не коли закінчиться війна.
«Емпатійна підтримка дуже важлива. Інколи людині потрібно, щоб її просто вислухали, жінки хочуть відчувати тепло, щоб їхній біль міг хтось розділити, – каже Наталя. – Зрозуміти тих, хто чекає коханих з війни, можуть лише ті, хто проживає аналогічний досвід. Своїми переживаннями діляться дівчата, ділюся і я з ними. І це справді дає величезну підтримку. Більше того, дуже важливо мати таку підтримку саме зараз, щоби пройти цей важкий шлях і навчитися давати собі раду з тими викликати, що є тепер».
Ірина є учасницею групи «Ті, які чекають» вже майже два роки. Для неї, яка чекає на чоловіка з перших днів повномасштабного вторгнення, група вже стала другою родиною.
«Про те, що Наталя має намір створювати групу для дружин військових, дізналася у травні 2022 року. Пам’ятаю , що коли побачила її допис у фейсбуці , то на очах з’явилися сльози, бо переживання, які описала Наталя у своєму дописі, резонували з моїм станом, і я одразу написала їй, що хочу долучитися, – ділиться Ірина. – Я відчувала сильну потребу в такому спілкуванні, бо серед моїх знайомих не було нікого, у кого хтось би перебував на війні. І мені просто здавалося , що мій досвід настільки відрізняється від звичайного життя , що я не можу відкрити комусь свої переживання, розповісти, який в мене стан. У мене було стійке відчуття ізоляції.
І коли почалися щотижневі зустрічі, перші знайомства, дуже швидко дівчата стали мені рідними. Я зрозуміла, що не одна, що мої емоції є нормальними. Емоційний стан стабілізувався, я маю коло людей, від яких завжди можу отримати пораду чи підтримку. Наші зустрічі можу порівняти з дружніми обіймами, після яких стаю більш впевненою, і завжди відчуваю, що я не самотня і люблена».
Юлія – мама двох неповнолітніх донечок. Вона у групі вже шість місяців. Стільки ж часу служить її чоловік.
«Дізнавшись з Інтернету, що є така група підтримки, де можна поділитися переживаннями, досвідом, помолитися за чоловіків, відразу ж вирішила долучитися. І дуже радію, що є така можливість, – каже Юлія. – Ми ділимося своїми буденними болем і радощами, підтримуємо, розраджуємо одна одну. Так, коли чуєш, що такі ж проблеми не лише в тебе, стає легше, бо маєш з ким їх розділити. Наталя також проводить відновлюючі заняття, запрошує цікавих гостей. Ці зустрічі дуже наповнюють і підтримують».
Збирають кошти на ретрит
Долучитися до групи підтримки можуть ті, хто чекають чоловіків з війни і потребують спілкування. Для цього треба написати на сторінці групи у Фейсбуці. Участь у спільноті – безкоштовна.
«Потрапити до групи – не просто, адже наша спільнота закрита, ми ділимося особистим. Людина мусить пройти реєстрацію. Окрім того, кожну потенційну учасницю я перевіряю, чи вона є реальною особою, переглядаю її соцмережі, спілкуюся особисто. Адже одна із основ групи – це її конфіденційність, і дуже важливо, щоб озвучена в спільноті інформація не виходила за її межі», – наголошує Наталя.
До групи «Ті, які чекають» не додають чоловіків чи інших родичів військових. «Я не знаю, як підтримати чоловіка,у мене немає такого досвіду, тому я не можу тут бути корисною, – зізнається тернополянка. – Проте на сторінці спільноти у фейсбуці публікую корисну інформацію, яку можуть почерпнути для себе і чоловіки, дружини яких служать, і батьки, і діти захисників».
Наталя Попадюк наразі активно готується до виїзного ретриту для дружин і дітей військових, який відбудеться цього літа. Щоб зібрати кошти на проведення заходу, жінка організовує благодійний онлайн-марафон «Весна в тобі», який пройде 10-11 травня.
«Квитки із продажу, сподіваємося, допоможуть покрити частину витрат, адже частково ми організовуємо ретрит за власний кошт. Я розумію, що зараз є дуже багато військових потреб, люди збирають на дрони, а тут ще й ми зі своїми якимись потребами. Хтось, можливо, не розуміє, навіщо це робити і що тут такого важливого. Але це розуміє той, хто в цих обставинах знаходиться», – констатує Наталя.
Окрім того, жінка планує створити громадську організацію «Ті, які чекають». Каже, що результат роботи спільноти видно, вона розширюється і у майбутньому, коли чоловіки повернуться з війни, може вилитися у роботу з сім’ями захисників.
Авторки: Світлана Шевчук, Анжела Кардинал.
