Пенсія – не привід відмовлятися від активного життя. У цьому пенсіонерам допомагають переконатися працівники Тернопільського міського територіального центру соціального обслуговування населення. На базі центру працює відділення денного перебування, яке займається соціальною адаптацією людей пенсійного віку.
Соцпрацівники щодня організовують для своїх підопічних цікаве дозвілля і не тільки. Тут люди пенсійного віку відкривають у собі нові таланти, вчаться в університеті, займаються волонтерством, мандрують, знаходять нових друзів і навіть кохання. А головне – почуваються щасливими і переконуються, що життя на пенсії тільки починається.
В Україні – більше 10 мільйонів людей пенсійного віку. Приблизно шоста частина із них – самотні люди. Їм бракує уваги, спілкування, а пенсійних виплат не завжди вистачає на задоволення основних потреб, не кажучи вже про навчання чи розваги.
Окрему категорію складають пенсіонери із числа внутрішньо-переміщених осіб. У Тернополі їх майже 5 тисяч. Оселившись на новому місці, де у них немає близьких, вони часто залишаються замкненими у чотирьох стінах та зводять свою соціальну взаємодію до нуля.
«Пенсіонери часто почуваються самотніми та нікому, крім сім’ї, не потрібними. Вважають, що їм залишилося лише дожити свій вік, пораючись на дачі чи виховуючи внуків, і що все найцікавіше у їхньому житті вже далеко позаду, – розповідає директорка Тернопільського міського терцентру соціального обслуговування населення Ірина Семанишин. – Тож їм потрібно допомогти не почуватися самотніми і відчути, що життя триває. Ба більше, коли, як не зараз, настав час пожити для себе: навчитися чогось нового, на що не було часу чи можливості раніше. А від початку повномасштабної війни загалом констатуємо, що наші підопічні стали більш вразливі, стривожені, вони хочуть спілкування».
Щоб допомогти пенсіонерам жити повноцінним життям, знайти нове коло спілкування, цікаві заняття і залишатися активним членом суспільства, у Тернополі в терцентрі соціального обслуговування функціонує відділення денного перебування для осіб пенсійного віку.
Відділення займається соціалізацією людей пенсійного віку близько десяти років. Його мета – зробити все для того, щоб допомогти пенсіонерам адаптуватися до нового етапу життя, а також змінити стереотипне уявлення та ставлення до осіб пенсійного віку, констатує Ірина Семанишин.
Для цього працівники відділення постійно придумують різноманітні заходи для своїх підопічних, які охоплюють усі сфери життя – спорт, здоров’я фізичне і ментальне, красу, мистецтво, навчання тощо.
Багато проєктів мають проактивне спрямування. Зокрема, завдяки співпраці з тернопільськими підприємцями, пенсіонери безкоштовно відвідують аквапарк, сауну, спа, катаються на сапах, грають у боулінг, великий теніс, більярд, займаються верховою їздою, танцями, фітнесом та йогою, катаються на велосипедах. А у терцентрі можна позайматися на тренажерах, шведській стінці, пройти лікувальні процедури.
Великою популярністю у відвідувачів терцентру користується Університет третього віку (УТВ), де пенсіонери проходять навчання на п’ятьох факультетах: польської мови, англійської мови, комп’ютерної грамотності, практичної психології, «Спорт, краса і здоров’я».
Також у відділенні діє театр пісні «Оберіг» і співочий ансамбль «Журавки», учасниками яких є підопічні терцентру.
Реалізовують і проєкт «Час жити». В його рамках за співпраці з бізнесом люди пенсійного віку мають можливість відвідати місцеві заклади харчування. Організовують для людей пенсійного віку також різноманітні майстер-класи.
Окрім того, приділяють увагу психічному здоров’ю підопічних. Тож відвідувачі можуть стати учасниками психологічного клубу «Психея» чи отримати індивідуальну консультацію психолога.
Займаються підопічні і волонтерською діяльністю. Ще з 2014 року вони активно долучаються до плетіння сіток, печуть смаколики військовим, виготовляють енергетичні батончики, влаштовують благодійні ярмарки та пишуть листи нашим захисникам.
На обслуговуванні у територіальному центрі наразі перебувають приблизно 1200 осіб із Тернополя та сіл громади. Щоразу долучаються нові відвідувачі. Як зазначають у терцентрі, від початку повномасштабного вторгнення до відділення приєдналися близько пів сотні переселенців, які оселилися в нашому місті.
71-річна переселенка з Херсону Наталія переїхала з родиною до Тернополя на початку повномасштабного вторгнення і вже майже два роки є учасницею відділення денного перебування.
«Тут я отримала емоційну та психологічну підтримку, у мене знову з’явилися оптимізм і жага до життя. Через стрес я дуже хворіла, тож почала відвідувати різноманітні лікувальні процедури і видужала, – ділиться пані Наталя. – За ці два роки терцентр став другим домом. Тут я познайомилася із іншою відвідувачкою, яка стала мені подругою. Вона показала Тернопіль, який тепер знаю, мабуть, краще, ніж рідний Херсон. Ми дружимо родинами і ходимо один до одного в гості.
Я відвідала музеї, театр, кінотеатр, філармонію, виставки і презентації, концерти, аквапарк. Долучаюся до волонтерських ініціатив, навчаюся в Університеті третього віку. Для нас, пенсіонерів, це справді неоціненна можливість, бо люди пенсійного віку лишаються закриті, сам-на-сам, а наша мізерна пенсія не дозволяє відвідувати подібні заходи і заклади. А ще нам приділяють дуже багато уваги, яка нам потрібна і приємна».
Більшість відвідувачів терцентру були активними колись і тепер теж не можуть сидіти на місці. Як, наприклад, Валентина Журавель. Їй – 78 років. Останні три з них вона відвідує терцентр. Цього року вона навчається відразу на двох факультетах Університету третього віку – психологічному та спортивному.
«У терцентрі я відвідала вже дуже багато цікавих заходів. Вперше в житті була в аквапарку та сауні. Це такі емоції, що я не можу вам передати, вони запам’ятовуються надовго. Я також долучаюся до благодійних програм, щоб підтримати наших захисників. Знайшла тут нових друзів, з якими спілкуємося і поза центром. Мені дуже цікаво дізнаватися і бачити щось нове. Моє життя зараз активне, цікаве, мене переповнюють враження і щоразу я отримую задоволення».
Тренерка Карина Сапуцька безкоштовно викладає на факультеті УТВ «Спорт, краса і здоров’я». Каже: приємно здивована активністю людей пенсійного віку.
«Це дуже класна мотивація. Оскільки мені лише 26 років, то коли я бачу жінок, яким 60-ть чи 70-ть, і вони у такому віці дбають про себе, то це дає натхнення, бо ти розумієш, що головне – це бажання, – каже тренерка. – Але для мене вони дівчата, а не жінки. І мої учениці дуже розквітають, коли я називаю їх дівчатами. На заняттях ми один з одним ділимося енергією. У них все дуже добре вдається».
80% відвідувачів терцентру – це жінки. В установі кажуть, що вони комунікабельніші, а чоловіки більш стримані, тож соцпрацівники наполегливіше їх заохочують до участі в заходах. Проте є серед чоловіків і активні відвідувачі, які грають у шахи, теніс, їздять на велопрогулянки, займаються на тренажерах.
Маркові – 82 роки. Він каже, що вже «ветеран» відділення денного перебування, адже відвідує його майже від самого початку роботи – близько 10 років. Зустрічаємо його у барбершопі, де для підопічних чоловіків організували «день краси».
«Я вперше у барбершопі. Майстри зробили із нас красенів, тож тепер можна йти знайомитися з дівчатами, – жартує пан Марко. – З терцентром життя на пенсії проходить веселіше. У нас тут вже утворилася своя компанія. До пенсії я вів активний спосіб життя, був майстром спорту з веслування, тож і після виходу на пенсію спорт не закинув. Активно долучаюся до всіх спортивних заходів. Особливо мені подобається кататися на велосипеді. Плюс у тому, що ці заходи для нас безоплатні, бо не кожен може собі дозволити заплатити за похід до перукаря чи у спортзал.
У мене, до речі, немає смартфона, тож я не можу дізнатися розклад занять на тиждень самостійно. Тому дуже приємно, що працівники терцентру не забувають про мене, самі телефонують і запрошують на різні заходи».
Ірина Семанишин додає: успіх проєкту – велика заслуга колективу. «І результати їхньої роботи видно: вже через декілька місяців відвідин нашого терцентру люди оживають, стають розкутішими, активнішими, щасливішими, а їхні очі горять», – додає вона.
Щоб долучитися до проєктів відділення денного перебування, потрібно насамперед бути підопічним територіального центру.
Людині пенсійного віку, яка проживає на території Тернопільської громади, треба завітати до нього за адресою: м. Тернопіль, вул. М. Лисенка, 8. Написати заяву, що особа бажає отримувати соціальну адаптацію, додати копії пенсійного посвідчення, паспорту та ідентифікаційного коду. І не має значення ні розмір пенсії, ні те, чи проживає людина з родиною, чи самотня.
Усі заходи у відділенні денного перебування є безкоштовними, але долучитися до них можна лише за попередньою реєстрацією. Щопонеділка зранку на своїй сторінці у Фейсбуці терцентр публікує розклад заходів на тиждень, а підопічні записуються за допомогою телефону чи у спеціальному чаті на той захід, який хочуть відвідати.
Заходи відбуваються з понеділка по п’ятницю, щодня їх у програмі – від чотирьох до восьми. Кожен захід команда терцентру придумує самостійно. Інколи свої ідеї пропонують підопічні. Щоб нікого не образити, соцпрацівники складають списки учасників кожного заходу, щоб їх постійно не відвідували одні й ті самі люди.
Наразі, кажуть у терцентрі, вони працюють на повну силу, але людей щоразу більшає, тож відбою від заходів немає. Не всі люди пенсійного віку мають телефони із доступом до Інтернету, тож не завжди знають про всі організовані події. Тому соцпрацівники їх обдзвонюють по черзі і запрошують відвідати. А ще у суспільстві – різні думки з приводу заходів, які проводять у терцентрі. Про деякі говорять «не на часі».
Зараз у терцентрі працюють над новим проєктом «Ми поруч, щоб допомогти». В його рамках соцпрацівники виїжджають у села поблизу Тернополя, щоб і тутешніх пенсіонерів соціалізовувати. Однак, кажуть у закладі, вони поки що не дуже охоче погоджуються, боячись суспільного осуду.
«Але ми не здаємося, ми наполегливі і будемо їздити до них й надалі. Тож принагідно запрошуємо долучатися до нашої спільноти. Усі ми вже стали великою дружньою родиною, з нами вам буде цікаво, пізнавально, корисно і весело», – переконує Ірина Семанишин.
Авторки: Світлана Шевчук, Анжела Кардинал.
