Більшість українців мріють про Перемогу та мир. Але в деяких випадках здорове бажання про закінчення війни стає нав’язливим або хворобливим станом.
Людина може намітити собі конкретну дату закінчення війни – День Незалежності, свій день народження, перший день своєї відпустки чи День знань – і жити цим очікуванням.
Чому деякі люди «планують» перемогу України на конкретний день, наскільки небезпечні такі очікування і що робити, аби позбутися неконструктивних думок?
Знайти відповіді на ці питання «Українській правді. Життя» допомогли психотерапевт Руслан Буяновський, психологині Наталка Касим, Валерія Кваша і біологиня Дар’я Озерна.
Чому люди «планують» дату Перемоги?
За словами когнітивно-поведінкового терапевта медичної мережі «Добробут» Руслана Буяновського, війна – це одна з найгірших трагедій, яка може статися з людиною.
Наразі українці стикаються з небезпекою для свого життя та вкрай важким ступенем невизначеності майбутнього. Також під час війни треба ухвалювати чимало складних рішень. Це значно підвищує рівень тривоги.
«Люди, які відчувають підвищений рівень тривоги, можуть звертатися до нездорових стратегій її подолання. Одна з них – запланувати перемогу на конкретний день. Таким чином людина вносить ясність у вкрай незрозумілу ситуацію і отримує тимчасову умовну визначеність при негативних наслідках в майбутньому. Бо коли ця надія виявляється марною, людина отримує великий рівень стресу», – каже Руслан Буяновський.
Лікар наводить приклад, описаний у книзі австрійського психіатра Віктора Франкла, в’язня нацистських концтаборів – «Людина у пошуках справжнього сенсу».
Франкл описує, що деякі бранці чекали звільнення з табору до Різдва або до Нового року, і трималися. Але коли в цю дату нічого не відбувалося, вони зневірювалися, переставали їсти, втрачали сили і зрештою вмирали.
«Коли ми визначаємо дату, ми вкладаємо у неї всі свої сподівання. А коли не сталося, як гадалося, відчуваємо сильну дисфорію і, як наслідок, зниження імунітету та депресію», – говорить лікар.
Біологиня Дар’я Озерна пояснює, що відбувається у мозку людини, коли вона вигадує собі умовну дату закінчення війни.
«Мозок буде сам зі собою грати в передочікування. У цьому беруть участь так звані контури ухвалення рішень в мозкові. Це такі нейронні мережі, що аналізують інформацію в намаганні збагнути світ довкола і допомогти нам в ньому виживати.
Ці ж контури, до речі, беруть участь у формуванні стереотипів, когнітивних викривлень і упереджень, коли люди вперто добирають ту інформацію, що відповідає їхнім очікуванням, та ігнорують решту», – каже вона.
Біологиня наводить приклад: якщо у червні або в липні людина уявить собі український Парад Перемоги 1 вересня і повірить в нього, до цієї дати їй житиметься приємно.
«Нейромедіатор дофамін в потрібному місці мозку даруватиме нам надію, а чергові втрати росіян підтверджуватимуть нашу правоту» – говорить Озерна.
Але з наближенням осені зростатиме тривожність, і якщо перемоги на 1 вересня ще не буде, мозок відчує величезне розчарування, порожнечу та не отримає винагороди, пояснює біологиня.
Які наслідки для психіки несуть нереалістичні мрії?
Планування – чудова навичка, але не в тому випадку, коли ти не можеш вплинути на здійснення бажаного, наголошує психологиня Валерія Кваша.
«Звичайно, очікувати на Перемогу і скоріше закінчення війни – нормально. Проблеми виникають тоді, коли людина «планує» перемогу на конкретний день. Якщо цей день наступає, а війна не закінчилася, це може сильно травмувати психіку», – пояснює психологиня.
За її словами, на зміну нереалізованим очікуванням завжди приходять розчарування, злість, сум, тривога, відчуття безсилля, втрата контролю над своїм життям та сенсу існування.
Внаслідок цього можуть з’явитися депресія, панічні атаки, суїцидальні думки, психосоматичні розлади тощо.
Як не будувати примарні плани і навчитися жити в умовах довготривалої війни?
Тривога під час війни – це нормальна реакція на ненормальні обставини, каже Руслан Буяновський. Тому передусім треба це усвідомити і не вдаватися до нездорових засобів її подолання.
Другий крок – навчитися приймати обставини.
«Коли трапляється щось погане, у людини є дві стратегії. Перша – постійно запитувати: «Чому? Що вони роблять? Коли це закінчиться?» Та весь час перевіряти новини. Багато думати і шукати відповіді на риторичні питання і перебувати у тривозі, яка виснажує.
Друга – прийняти ситуацію і сказати собі: «Так, зараз війна, таке сталося, що я можу в цих обставинах зробити добре для себе, своєї родини, своєї країни?», – каже він.
За словами лікаря, прийняти – не означає здатися або зневіритись. Прийняти – це не будувати плани, здійснення яких від нас не залежить, а контролювати сферу, на яку ми маємо вплив.
«Важливо створити план, який буде відповідати вашим цінностям. Хтось йде у ЗСУ захищати країну, хтось рятує родину і себе», – наголошує Руслан Буяновський.
Також треба знайти відповіді на конкретні питання. Зокрема, як діяти, коли ворожі війська будуть біля рідного міста, як не залишитися без роботи та як слідкувати за здоров’ям в умовах війни.
«Слідкуйте за тим, щоб не продукувати деструктивні думки. Запитуйте у себе: «Чи реалістично, що в мій будинок прилетить снаряд?» І якщо, наприклад, у Бахмуті це – повсякденність, то у Києві наразі малоймовірно. Однак небезпека ракетного удару є. Тому й рішення треба ухвалювати залежно від ситуації: у першому випадку, ймовірно, варто планувати евакуацію, а у другому – спускатися у сховище під час повітряної тривоги», – пояснює Руслан Буяновський.
Завжди є речі та процеси, на які людина може вплинути безпосередньо, вважає Наталка Касим. Треба їх визначити і скласти реальні плани з урахуванням того, що ситуація може змінитися. Бо ми не знаємо, скільки триватиме війна.
«Навіть якщо це план на кілька днів чи тиждень – це уже непоганий горизонт планування», – говорить психологиня.
Планування під час війни має бути гнучким і короткостроковим, з поправкою на обставини і психічний стан.
Як допомогти близькій людині, яка «намітила» дату закінчення війни?
Якщо ваш родич або друг запевняє вас, що Україна переможе у конкретний призначений нам день, не треба сміятися, глузувати з неї або категорично заперечувати.
«Людина скаже: «Мені від того легше!» і розмови не буде. Краще у діалозі «розхитувати» її переконання у сократівський спосіб», – говорить Буяновський.
Він радить запитати у людини, чи залежить закінчення війни від неї? Чи впевнена вона, що саме в цей день закінчиться війна? Які докази?
«Також обов’язково скажіть, що відчувати тривогу – це нормально. І наведіть приклад про бранців концтаборів, яким не допомогло призначення конкретної дати їх звільнення», – наголошує Буяновський.
